Викладачам
Викладачам
Рекомендації викладачам щодо співпраці зі здобувачами освіти під час війни
Сплануйте всі етапи і моменти дистанційного навчання в нових умовах. Спираючись на минулий досвід дистанційної роботи, спробуйте прорахувати та уникнути ймовірних проблем та помилок.
Перед тим, як розпочати роботу зі здобувачами освіти, щоб плідно, а головне, бережно і турботливо взаємодіяти з підлітками, Ви маєте бути у силі й у ресурсі. Подбайте про безпеку. Обговоріть план дій у випадку небезпеки, повітряної тривоги тощо. У разі потреби, дійте чітко за цим планом.
Демонструйте студентам спокій і впевненість. Пам’ятайте, що діти більше реагують на те, як ми поводимось і розмовляємо, а не на те, що ми говоримо.
Намагайтеся створити безпечний, добре організований простір спілкування, з чіткими і зрозумілими правилами. Здобувачі освіти мають відчувати Вашу впевненість, щирість, відкритість і небайдужість.
Пам’ятайте, що мета дистанційного навчання під час війни – це не тільки і не стільки набуття і засвоєння предметних знань попіклуйтеся про себе: свою безпеку, своє самопочуття, свій фізичний і психологічний комфорт (наскільки це можливо), задоволення базових фізіологічних потреб., а й психологічна підтримка, просте спілкування. Дайте підліткам відчуття єднання, близькості, згуртованої спільноти. Виділіть трішки часу для щирого неформального спілкування зі здобувачами освіти не за темою заняття, наприклад, на початку зустрічі й наприкінці. Особливо варто це робити, якщо Ваше заняття перше, або останнє за розкладом. Такі відступи не заберуть багато часу, проте, продемонструють студентам вашу підтримку і розуміння ситуації, допомагатимуть їм справлятися з цими непростими обставинами, гуртуватимуть колектив.
Як би це не звучало, але надолуження знань зараз не найважливіше. Не форсуйте навчання, починайте з простого (наприклад, повторення вивченого), щоб відновити здатність мозку сприймати розумове навантаження. Дайте підліткам відчуття впевненості – “я можу”, це підвищить концентрацію уваги, продуктивність, покращить загальний стан. Не забувайте створювати ситуації успіху!
Для більш ефективного засвоєння матеріалу, подавайте його невеликими частинами, більше включайте здобувачів освіти у практичну діяльність, що матиме наочний результат.
Відзначайте й підтримуйте навіть невеликі успіхи у навчанні.
Будьте поблажливі до підопічних. Важливо пам’ятати, що через дію стресу розумові процеси уповільнюються. Механізм стресу такий, що раціональне сприйняття інформації вимикається. У таких умовах інформація сприймається повільніше і гірше. Тому треба розуміти, що, безперечно, Ви деякий час помічатимете зниження знань на своїх заняттях.
Вибираючи навчальний, стимулюючий матеріал, намагайтеся оминати той, що може викликати у здобувачів освіти асоціації, пов’язані з подіями війни.
Запобігайте негативних оцінок, оцінюйте діяльність, а не особистість.
Уникайте об’ємних домашніх завдань. З психологічного погляду було б добре, якби якомога більше завдань були пов’язані із роботою руками.
Не тисніть на підлітків розмовами про відставання від програми і неможливістю опрацювати та засвоїти весь освітній матеріал. Це у нинішніх умовах неважливо і несуттєво, лише призводить до збільшення тривоги та стресу.
З розумінням і терпінням ставтеся до неуважності й інертності на заняттях здобувачів освіти.
Будьте чуйними до самопочуття та емоційного стану підлітків. За потреби, акцентуйте на цьому увагу: допоможіть, підтримайте. При найменших підозрах на емоційне неблагополуччя студента, зверніться до практичного психолога фахового коледжу, поговоріть з батьками (за обставинами).
Також потрібно попередити психолога і про появу у групі негативних групових явищ психологічного характеру.
Підбадьорюйте своїх підопічних. Використовуйте цілющі властивості гумору. Не будьте надто серйозними і занепокоєними. Жартуйте, відповідайте на жарти дітей, якщо це доречно, адже гумор і сміх знижують стрес та напругу.
Дайте змогу підліткам виявляти емоції. На їх прояви реагуйте обережно, розповідайте про прийнятні форми виявлення негативних емоцій, не соромте за прояви страху і тривоги.
Під час занять, за потреби, використовуйте вправи для саморегуляції та емоційної стабілізації, прості тілесні практики.
Не навантажуйте здобувачів освіти своїми переживаннями та проблемами, не розповідайте про Ваш трагічний досвід.
Розмовляючи зі студентами, відповідаючи на їх запитання будьте щирими, але фільтруйте інформацію, зважаючи на вік, рівень розвитку і травматичний досвід своїх підопічних, не діліться песимістичними роздумами і чутками. Надлишок інформації може стривожити підлітка, викликати страх та почуття беззахисності.
Будьте готові до того, що на занятті можуть бути присутні здобувачі освіти, які перенесли травмуючу подію або втрату, проявляйте розуміння, тактовність і чуйність.
Не обговорюйте і не ставте під сумнів правильність рішень і дій батьків щодо безпеки дітей, адже саме батьки несуть за них відповідальність.
Підтримуйте у здобувачів освіти оптимізм, впевненість у ЗСУ і нашій перемозі. За будь-якої нагоди робіть акцент на силі і стійкості підлітка.
Піклуйтеся про своє емоційне та фізичне здоров’я. Чи Ви «у нормі»? Чи знаєте як поліпшити свій стан? Чи потрібна Вам допомога? Чи знаєте до кого звернутись у разі потреби? Знайдіть і підготуйте список корисних контактів. Не бійтесь і не соромтесь звертатися за допомогою, якщо вона потрібна.
Дбайте про самовідновлення! Обов’язково знаходьте час для відпочинку, саморегуляції і задоволення нагальних потреб (вода, їжа теплий одяг, ліки, фізичні вправи тощо), щоб поновити сили, зберегти здоров’я і не допустити вигорання. Знайте, що діти, які бачать довкола сильних, спокійних, впевнених і бадьорих дорослих, швидше повертаються до норми.
Якщо Ви відчуваєте потребу у додаткових знаннях з психології, психологічній підтримці чи допомозі – зверніться до фахівця, якому довіряєте, або відкритих до взаємодії психологічних спільнот, або до практичного психолога фахового коледжу.
Консультація для викладачів. Що потрібно знати про професійне «вигорання» та як з його подолати (травень 2023)
Викладачі коледжу у травні 2023 року пройшли тестування за методикою Бойко В.В. «Діагностика рівня емоційного вигорання».
Бойко В.В. розробив власну класифікацію симптомів, що супроводжують різні компоненти професійного «вигорання». Створена ним «Методика діагностики рівня емоційного вигорання» дає змогу оцінити прояви синдрому за дванадцятьма основними симптомами, що зазвичай супроводжують три компонента професійного «вигорання».
Перший компонент – «напруження» – характеризується відчуттям емоційної виснаженості, втоми, викликаної власною професійною діяльністю. Дане напруження проявляється у наступних симптомах:
1) переживання психотравмуючих обставин (людина сприймає умови роботи та професійні міжособистісні стосунки як психотравмуючі);
2) незадоволеність собою;
3) «загнаність у кут» – відчуття безвихіддя ситуації, бажання змінити роботу чи професійну діяльність загалом;
4) тривога і депресія (розвиток тривожності у професійній діяльності, підвищення нервовості, депресивні настрої).
Другий компонент – це «резистенція», яка характеризується надмірним емоційним виснаженням, що в свою чергу провокує виникнення та розвиток захисних реакцій, які роблять людину емоційно закритою, відстороненою, байдужою. На такому тлі будь-яке емоційне залучення до професійних справ та комунікацій викликає у людини відчуття надмірної перевтоми. Це знаходить вияв у таких симптомах, як:
1)неадекватне вибіркове емоційне реагування – неконтрольований вилив настрою на професійні стосунки;
2) емоційно-моральна дезорієнтація, розвиток байдужості у професійних стосунках;
3) розширення сфери економії емоцій, емоційна замкненість, відчуження, бажання згорнути будь-які комунікації;
4) редукція професійних обов’язків (згортання професійної діяльності, прагнення якомога менше часу витрачати на виконання професійних обов’язків).
Третій компонент – «виснаження» – характеризується психофізичною перевтомою людини, спустошеністю, нівелюванням власних професійних досягнень, порушенням професійних зв’язків, розвитком цинічного ставлення до тих, з ким доводиться спілкуватися з робочих питань, розвитком психосоматичних порушень. Тут виявляються такі симптоми, як:
1) емоційний дефіцит – розвиток емоційної нечуттєвості, мінімізація емоційного внеску у роботу, автоматизм та спустошення людини при виконанні професійних обов’язків;
2) емоційне відчуження;
3) особисте відчуження (деперсоналізація);
4) психосоматичні та психовегетативні порушення, погіршення фізичного самопочуття, розвиток таких психосоматичних та психовегетативних порушень як розлади сну, головні болі, проблеми з артеріальним тиском, шлункові розлади, загострення хронічних хвороб, тощо.
«Вигоранню» в першу чергу підлягають ті, хто працює з особливим інтересом. Довгий час, допомагаючи іншим, вони починають відчувати розчарування, оскільки не вдається досягти бажаного ефекту. Така робота супроводжується надмірною втратою фізичної та психічної енергії, приводить до психосоматичної втоми й емоційного виснаження і як результат – занепокоєння, роздратування, гнів, знижена самооцінка на фоні прискореного серцебиття, задишки. Також синдром «вигорання» має місце саме у тих працівників, у яких виявляється професійна непридатність.
У психологічній науці розроблені певні рекомендації стосовно профілактики та корекції професійного «вигорання».
Готуйтесь до невдач заздалегідь. Вважається, що успішний не той, хто знає, що він буде робити у випадку успіху, а той, хто знає, що робити у разі невдачі. Тому варто заздалегідь програвати різні варіанти власної поведінки залежно від того, як поведе себе літня людина.
Вчіться планувати. Дезорганізація може привести до стресу. Наявність великої кількості планів одночасно часто приведе до плутанини, безпам’ятності й почуття, що незакінчені проекти «висять» над головою, як Дамоклів меч. Приділіть планам якийсь час, коли це буде можливо, і попрацюйте над ними доти, поки не закінчите.
Визнавайте й приймайте обмеження. Багато хто з нас ставлять собі досконалі й недосяжні цілі. Але людина не може бути досконалою, тому виникає почуття неспроможності або невідповідності поза залежністю від того, наскільки добре ми виконали що-небудь.
Ставте досяжні цілі.
Розвивайтеся. Іноді необхідно втекти від життєвих проблем і розважитися. Знайдіть заняття, що було б захоплюючим і приємним для Вас.
Будьте позитивною особистістю. Уникайте критикувати інших. Вчиться хвалити інших за ті речі, які Вам у них подобаються. Зосередьтеся на позитивних якостях оточуючих.
Вчіться терпіти й прощати. Нетерпимість до інших приведе до фрустрації й гніву. Спробуйте дійсно зрозуміти, що почувають літні люди в силу прожитого життя та вікових особливостей.
Уникайте непотрібної конкуренції. У житті дуже багато ситуацій, коли ми не можемо уникнути конкуренції. Але занадто велике прагнення до вигравання в занадто багатьох областях життя створює напругу й тривогу, робить людину зайво агресивною.
Регулярно робіть фізичні вправи. Перевіртеся в лікаря перш, ніж почати займатися по якій-небудь системі. Краще додержуватися тієї програми, що робить Вам приємність, чим тієї, котра є для Вас важкою й неприємною.
Вчіться систематичному, безмедикаментозному методу розслаблення. Методи можуть бути вивчені з допомогою компетентних фахівців і психотерапевтів.
Розповідайте про свої неприємності. Знайдіть друга, священика, консультанта або психотерапевта, з якими Ви можете бути відверті. Вираження Вашої внутрішньої стримуваної напруги є дуже корисне.
Серед психологічних технологій профілактики та подолання синдрому професійного «вигорання» найбільш ефективними є саме ті, що зорієнтовані на самостійне використання фахівцями конкретних прийомів на певних фазах протікання професійного стресу. Наприклад, наступні техніки можуть сприяти ефективній профілактиці даного синдрому.
– Аналіз власної професійної ситуації, що полягає в когнітивній оцінці ситуації професійної діяльності (виявлення стрес-чинників, аналіз власної стресової толерантності) через ідентифікацію сигналів, які попереджують про стрес: втомлений вигляд, байдуже ставлення до життя, хворобливий стан; неадекватне сприйняття гумору, роздратованість, недружелюбність, недовірливість; велика кількість помилок через неуважність, знижені кількісні та якісні показники роботи, нечіткий, незв’язний характер усних або письмових доповідей та ін.
– Оволодіння релаксаційними навичками (прийомами зменшення напруги, розслабленості). – Розвиток вміння керувати власним часом через визначення основних цілей та завдань власної професійної діяльності на певний період; складання розкладу виконання справ; навчання говорити «ні»; делегування своїх повноважень, доручення завдань іншим тощо.
– Свідома організація дозвілля, створення умов для реалізації власного хобі; заняття спортом.
– Доцільна організація робочого простору, робочого місця з врахуванням принципів психогігієни та психопрофілактики.
– Турбота про здорове збалансоване харчування.
– Створення групи соціальної підтримки (соціальна підтримка – це почуття причетності, почуття того, що тебе приймають та люблять таким, яким ти є, а не тому, що ти можеш що-небудь зробити для когось), до якої можуть увійти друзі, члени сім’ї, колеги, з якими є духовна єдність, для організації спільного позитивного проводження часу.
– Використання «тайм-аутів», тобто відпочинку від роботи та інших навантажень.
Рекомендую також певні загальні правила стосовно того, що потрібно та чого не потрібно робити при синдромі «вигорання»:
– не приховуйте своїх відчуттів. Проявляйте ваші емоції і давайте можливість вашим друзям обговорювати їх разом з вами.
– не уникайте говорити про те, що трапилось. Використовуйте кожну можливість переглянути свій досвід наодинці з собою або разом з іншими.
– не дозволяйте вашому відчуттю утруднення зупиняти вас, коли інші надають вам шанс говорити або пропонують допомогу.
– не чекайте, що важкі стани, характерні для вигорання, пройдуть самі по собі.
– виділяйте достатньо часу для сну, відпочинку, роздумів.
– висловлюйте ваші бажання прямо, ясно і чесно, говорить про них сім’ї, друзям і на роботі.
– намагайтесь зберегти нормальний розпорядок вашого життя, наскільки це можливо.
Консультація для викладачів. «Адаптація студентів в коледжі» (жовтень 2023)
В жовтні 2023 року практичним психологом було проведено дослідження за методикою К. Роджерса – Р. Даймонда.
Метою було вивчення процесу адаптації та дезадаптаціїї у студентів першого курсу. Взяли участь в діагностуванні студенти 1 курсів, 2 груп.
За висновками діагностування адаптація студентів загалом пройшла успішно. Викладачам та студентам доведені висновки діагностування, проведені консультативна робота та надані рекомендації. Саме викладачам розкриті види адаптації, та критерії для успішної адаптації.
Термін «адаптація» зазвичай використовується для позначення процесу, під час якого відбувається пристосування індивіда до умов навколишнього середовища, що виражається як у зміні власної поведінки, так і у зміні середовища.
Процес адаптації студента до навчання у коледжі передбачає активність самого суб’єкта діяльності, яка вимагає осмислення своїх дій і вчинків, пошуку власних шляхів рішень відповідно до конкретних умов життєдіяльності, аналізу характерних особливостей і результатів взаємодії з новими людьми і обставинами. Це складний, довготривалий і неоднорідний процес, що включає в себе: професійно-фахову, соціально-психологічну та соціально-фахову адаптацію студента.
Професійно-фахова адаптація зумовлює пристосування студента до змісту, умов та самостійної організації навчальної діяльності, формування навичок та спрямувань у навчальній та науковій роботі.
Соціально-психологічна адаптація передбачає пристосування особистості до оточення, побудову стосунків і взаємин у студентських групах, формування стилю особистісної поведінки.
Соціально-фахова адаптація – це прийняття суспільних вимог до майбутньої професії. Кожен індивід адаптується по-різному і ліміти його адаптивних можливостей не безмежні.
Адаптивні можливості являють собою стійкі характеристики, що забезпечують спроможність студента успішно адаптуватися як у фізіологічному, так і у психологічному плані, спрямовуючи поведінку особистості. Проте навіть високий рівень адаптивних можливостей студента може нівелюватися поза особистісними чинниками ситуаційного характеру. Про успішну адаптацію студентів до навчання у коледжі свідчать пізнавальний, діяльнісний, емоційний та вольовий критерії.
Пізнавальний критерій визначається відповідністю навчальних і професійних інтересів, наявністю стійкої потреби у знаннях із фахових дисциплін, певних знань із майбутньої професійної діяльності.
Діяльнісний критерій полягає у стійкій потребі в діяльності, максимально наближеної до майбутньої професії, активній позиції при опануванні професійно значущих дисциплін, прийнятті активної участі в житті студентського колективу.
Емоційний критерій виражається в стійкому позитивному та зацікавленому ставленні до обраного фаху, позитивній оцінці нової групи, прийнятті групових норм, в результаті чого відбувається поступова ідентифікація індивіда з цією групою.
Вольовий критерій проявляється в упевненості в подоланні труднощів, пов’язаних з оволодінням професійною діяльністю і у вирішенні проблемних ситуацій на соціальному і побутовому рівнях.
РЕКОМЕНДАЦІЇ ДЛЯ ВИКЛАДАЧІВ:
– Враховуйте труднощі адаптаційного періоду першокурсників.
– Стежте за темпом пари – високий темп заважає багатьом студентам засвоювати матеріал.
– Налагоджуйте емоційний контакт з групою.
– Ніколи не використовуйте оцінку як засіб покарання студента. Оцінка досягнень повинна бути орієнтацією на успіх, сприяти розвитку мотивації до навчання, а не її зниження.
– Помічайте позитивну динаміку в розвитку кожного окремого студента, не можна порівнювати одного з іншим.
– Можна виражати свою незадоволеність окремими діями студента, але не студентом в цілому.
– Розвивайте навички самоконтролю. Не бійтеся визнати свої помилки. Постійно аналізуйте всі плюси і мінуси в своїй роботі.
– Урізноманітнюйте методику роботи в групах, в парах, індивідуально.
– Не створюйте психотравмуючих ситуацій при виставленні оцінок, виставляйте оцінки не формально, а з урахуванням індивіду особливостей і досягнень кожного студента.
– Разом з оцінкою частіше використовуйте позитивні оцінні думки («молодець, хороша відповідь, впорався» і т. д.).
– Не допускайте педагогічного маніпулювання.
– Пояснюючи новий матеріал, не поспішайте, повторіть зайвий раз.
– Спирайтеся в роботі зі студентами на їх реальні знання, уміння та навички.
– Створюйте ситуації успіху на занятті, щоб студенти не боялися відповідати і повірили в себе та свої сили.
– Говоріть батькам своїх студентів завжди найкращу правду, яку Ви знаєте про них.
– Не забувайте: проявом педагогічного успіху є усмішка на обличчях студентів.
– Основною метою створення умов адаптації є визнання самооцінки особистості кожної людини, її права на розвиток і прояв індивідуальності. Виявлення труднощів, які виникають перед студентами на першому курсі у коледжі, і визначення шляхів їх подолання дозволить підвищити активність студентів у набутті якісних знань, вмінь та навичок, що сприятиме уникненню відрахування студентів на першому курсі.
– Індивідуальний підхід до кожного – це основний принцип роботи викладачів та класних керіввників, які працюють зі студентами-першокурсниками. Викладачу потрібно знайти спільну мову з кожним студентом, поговорити відверто, дати пораду або рекомендації як до вивчення дисциплін так і організації їхнього дозвілля, розвинути об’єктивне оцінювання своїх знань і можливостей.
Пам ятайте, адаптований студент стає пристосованим до повноцінного розвитку свого інтелектуального, творчого та особистісного потенціалів і в іншому для нього середовищі
Депресивний стан через війну (квітень 2024)
Війна несе собою величезний шок для людей. У мирний час люди керують своїм життям, вони забезпечують безперервність подій, самі обирають, як будувати своє життя. Війна порушує це все. Травма війни сьогодні торкнулася всіх українців. Навіть тих, хто в перші дні виїхав з міст, яких торкнулися військові дії, які проживають у віддалених регіонах або встигли виїхати за кордон. Сирени, які ми чуємо, обстріли, все, що ми бачимо в новинах, переживання за рідних та близьких – усіх нас зачіпає ця ситуація. Тобто всіх громадян України так чи інакше травмовано цією війною. Фахівці стверджують, що 60% українців матимуть депресії та інші психічні розлади внаслідок війни, на фоні інформаційного та емоційного перевантаження. Депресія – це захворювання, при якому людина тривалий час (не менше двох тижнів) почувається пригнічено, втрачає інтерес до роботи, яка раніше приносили задоволення, а також не може робити повсякденні справи. Ступінь тяжкості депресії, причиною якої стала війна, може варіюватися від легких, тимчасових епізодів смутку до стійкого гнітючого стану. Що ви можете зробити, якщо вам здається, що у вас чи у близької вам людини депресія?
Як позбутися депресії
Від депресії ніхто не застрахований: у будь – який момент може наступити важка подія, яка спровокує депресивний стан. Тим не менш, ми все ж таки можемо вплинути на деякі фактори та думки самотужки. Щоб позбутися апатії та депресії, слід щодня задовольняти три сфери життя: соціальну, фізичну та когнітивну. Це забезпечується спілкуванням із близькими людьми, фізичною активністю, навчанням, хобі тощо. У будь-якому випадку:
– Не дозволяйте собі весь день лежати в ліжку і поринати у власні думки;
– Зменшити перегляд новин;
– Поговоріть з другом. Якщо вам здається, що у вас депресія, поділитися почуттями з людиною, якій довіряєте. Більшість людей почувається краще після розмови з тим, хто хвилюється за них;
– Зверніться за допомогою до фахівця Вам не потрібно самостійно опрацьовувати тонни медичної літератури. Спочатку зверніться до свого сімейного лікаря або терапевта. За необхідності, він направить вас до вузькопрофільного фахівця.
Пам’ятайте, що вчасна і правильна допомога – це запорука одужання. Якщо у вас протягом двох тижнів спостерігається пригнічений настрій, ніщо не приносить задоволення, погіршився апетит, порушився сон, важко стало думати, зосереджуватися, приймати рішення, та якщо ви стали занадто себе звинувачувати чи знецінювати – варто звернутися до фахівця – клінічного чи медичного психолога, психотерапевта чи психіатра. А якщо, внаслідок зниженого настрою, порушилося ваше звичне функціонування, ви не можете виконувати свою роботу та виникають повторювані думки про смерть – обов’язково зверніться до психіатра;
– Продовжуйте займатись справами, які приносили задоволення до хвороби;
– Уникайте ізоляції. Підтримуйте контакти з сім’єю та друзями;
– Займайтесь фізичними вправами. Навіть коротка прогулянка принесе користь. Під час депресивного стану ви відчуваєте небажання займатися тим, що раніше подобалося. Це зменшує задоволення та радість від досягнень і в кінцевому результаті ще більше пригнічує. Виникає замкнене коло, в якому людина почуває себе дедалі гірше. Інколи людині важко підвестися з ліжка, вийти з дому, готувати їжу, навіть просто вмиватися. І один з найкращих способів почати долати свою депресію – це підняти рівень своєї “активності”;
– Дотримуйтесь звичного режиму харчування і сну;
– Прийміть той факт, що у вас, можливо, депресія, і відповідним чином скоректуйте свої очікування. В такому стані у вас може не бути сил, щоб робити звичний для вас обсяг робіт. Це нормально при депресії. Сконцентруйтесь на подоланні хвороби, щоб швидше повернутись до нормального життя;
– Відмовтесь від алкоголю, не вживайте психотропні чи наркотичні засоби – вони можуть посилити депресію;
– Якщо у вас з’явились думки про самогубство – негайно зверніться за допомогою.
ПОРАДИ ВИКЛАДАЧАМ ЗІ СТВОРЕННЯ І ПІДТРИМКИ ПОЗИТИВНОГО СОЦІАЛЬНО- ПСИХОЛОГІЧНОГО КЛІМАТУ В ГРУПІ (вересень 2024)
На основі досліджень, в вересні, соціально-психологічної адаптації студентів 1 курсів коледжу, за методикою К. Роджерса – Р. Даймонда. А, розроблені поради викладачам для використання.
– Використовуйте позитивний підхід, у міру можливості формулюйте правила поведінки і вимоги до студентів «як треба», а не як «не треба» робити. Демонструйте схвалення конструктивної поведінки студентів зоровим контактом, кивком голови або посмішкою;
– Залучайте студентів до різних спільних справ, щоб кожен відчував свою причетність до вирішення загальних завдань: підготовки заходів, проведення акцій тощо. Заохочуйте участь сором’язливих і боязких підлітків. Давайте їм завдання, у яких вони зможуть реалізувати себе у найкращий спосіб. Підтримуйте бажання допомагати один одному у виконанні домашнього завдання, підготовці до контрольної роботи, тренуванні спортивних навичок;
– Акцентуйте на важливості і цінності різноманіття (культурного, національного, релігійного), а також здібностей, умінь, смаків, уподобань, фізичних та інтелектуальних можливостей;
– Не допускайте будь-які глузування, образливі коментарі на адресу студентів, які мають особливі освітні потреби, вади у фізичному чи розумовому розвитку, зовнішньому вигляді, поведінці, а також ґендерно неконформних студентів, менш успішних у навчанні або гірше розвинених фізично, внутрішньо переміщених, представників національних або релігійних меншин, студентів, сім’ї яких мають низький соціальний чи матеріальний статус тощо;
– Не протиставляйте студентів ні в позитивному, ані в негативному світлі. Не перехвалюйте їх як найздібнішого, найрозумнішого, найвідповідальнішого, щоб не викликати до них заздрості. Також не виокремлюйте студента як єдиного, хто не розв’язав задачу, не брав участі в заході, щоб не принизити його і не виставити на глузування.
– У групі не повинно бути «улюбленців» і тих, кому викладач явно не симпатизує;
– Не обговорюйте і не оцінюйте особистісні якості студентів перед усією групою: не порівнюйте студентів, їхні знання, уміння, досягнення, не розповідайте про недоліки і слабкі місця, щоб не провокувати осуд і знущання над ними. Заохочуйте співпрацю, а не суперництво;
– Особистим прикладом демонструйте шанобливе ставлення до всіх членів колективу, як поводитися і спілкуватися з повагою до співрозмовника. Не залишайте без уваги жодного випадку зневажливої поведінки або висловлювання, що принижує гідність людини через її стать, етнічне походження, національність, мову, релігійну приналежність, соціально економічне становище, наявність інвалідності або захворювання, ґендерну ідентичність;
– Використовуйте дисциплінарні заходи, які мають виховний, а не каральний характер. Якщо робите студенту зауваження, аналізуйте вчинки і можливі наслідки, а не особистість підлітка. Обговорюйте те, що трапилося, не робіть узагальнень, що він чи вона поводиться так завжди. Це тільки закріплює негативну поведінку;
– Не притягуйте всю групу до колективної відповідальності за порушення дисципліни, провину окремого студента або його нездатність виконати колективне завдання;
– Допоможіть «непопулярному» студенту засвідчити свою корисність для колективу, залучіть його до участі в заході групи, де він зможе реалізувати свої здібності.
Спільна діяльність згуртовує колектив
ПОРАДИ ВИКЛАДАЧАМ ” Як діяти у випадку виявлення цькування, булінгу?” (листопад 2024)
Стосунки між підлітками, між підлітками та дорослими в закладі освіти мають значний вплив на становлення особистості студентів, їхню подальшу соціалізацію. Наслідки насильства можуть проявлятися протягом усього життя людини, відбиватися на її емоційному та когнітивному розвитку, фізичному і психічному здоров’ї. Насильство викликає у підлітків почуття страху та відсутності безпеки, що суперечить головним завданням навчання і виховання, позбавляє права здобувати освіту у безпечній та доброзичливій атмосфері.
Факти насильства складно виявити, оскільки студенти-ініціатори насильства (кривдники) діють в умовах відсутності контролю і нагляду з боку дорослих. Саме тому нерідко дорослі помічають захисну реакцію потерпілого, яка проявляється як порушення дисципліни, а не дії кривдника. Крім того, потерпілі часто не повідомляють викладачам або батькам про спрямовану на них агресію. Незважаючи на масштабність і складність проблеми, система освіти має великі можливості для профілактики насильства та системного впливу на всіх учасників освітнього процесу, щоб сформувати модель поведінки, засновану на взаємній повазі та неприпустимості насильства в міжособистісних стосунках і спільній діяльності.
За проявом виокремлюють одноразові насильницькі дії і систематичне, регулярно повторюване насильство – булінг. Для позначення виду насильства, що здійснюється у віртуальному просторі, послуговуються терміном “кібербулінг“. Відповідно до домінантної у багатьох випадках насильства ґендерної складової, вирізняють ґендерне насильство.
Форми насильства нам всі відомі це – фізичне, психологічне,економічне, сексуальне. Відомі види сексуального насильства, з якими підлітки можуть стикатися у мережі Інтернет: секстинг – це надсилання інтимних фото чи відео з використанням сучасних засобів зв’язку. Підлітки можуть надсилати такі матеріали як знайомим, так і незнайомим людям. Ці особисті фото та відеоматеріали можуть бути оприлюднені, що часто призводить до кібербулінгу та цькування;
кібергрумінг – це процес комунікації з дитиною в Інтернеті, під час якого злочинці налагоджують довірливі стосунки з нею задля сексуального насильства у реальному житті чи онлайн. Часом вони можуть змушувати дітей виконувати певні сексуальні дії перед камерою;
сексторшен – налагодження довірливих стосунків із дитиною в Інтернеті для отримання приватних матеріалів, шантажування та вимагання додаткових матеріалів або грошей.
На що треба звернути увагу викладачу, що може бути передвісниками або маркерами цькування у групі:
– занадто підвищена емоційна атмосфера у групі;
– ви помічаєте, що студенти припиняють спілкуватися та замовкають при появі поряд викладача або дорослого;
– спостерігається відокремлення окремих студентів від решти групи;
– у групі сталося “перегрупування” дружніх кіл;
– кардинальна зміна поведінки окремого студента – як пригнічена (ий), сумна (ий), закрита(ий), так і навпаки – занадто піднесена (ий), жвава(ий), агресивна(ий);
– раптове та нехарактерне зниження успішності окремого студента;
– часті хвороби окремого студента.
Що потрібно робити, коли виявлено булінгу (цькуванню):
Якщо стався випадок фізичного або психологічного насильства чи спроби його здійснення, випадок жорстокого поводження, цькування чи дискримінації, наслідки якого не вимагають невідкладного надання медичної допомоги, потрібно:
1. Негайно припинити насильницькі дії, агресивну поведінку кривдника (кривдників). Заспокоїти дитину, яка зазнала насильства.
2. Задокументувати випадок. Забезпечити розгляд випадку насильства (за необхідності – із залученням спеціальної комісії, створеної з числа співробітників коледжу) після отримання повної інформації про випадок, розгляду рекомендацій комісії і обговорення випадку із залученими сторонами, заступником, відповідальним за профілактику насильства, учителями та психологами. Якщо є підозра, що дії кривдника були системними і випадок має ознаки булінгу, керівник закладу освіти зобов’язаний повідомити органи Національної поліції (ювенальної превенції) та службу у справах дітей.
3. Вжити дисциплінарних заходів щодо працівників закладу освіти, які допустили насильницькі дії щодо здобувачів освіти або колег.
4. Вжити дисциплінарних заходів стосовно працівників закладу освіти, які своєчасно не зреагували на тривожні сигнали (залишили без уваги повідомлення про прояви насильства, ігнорували конфліктні ситуації) або не припинили насильницькі дії, свідками яких вони стали або про які знали.
5. Вжити щодо здобувачів освіти, які вчинили насильство, виховні та дисциплінарні заходи (бесіда, зауваження, догана, подальше спостереження і надання психологічної допомоги).
6. Забезпечити надання всім учасникам конфліктної ситуації необхідної допомоги і підтримки, у тому числі із залученням служби медіації та примирення.
Привселюдно не можна називати скривджену дитину жертвою, а її кривдника – агресором! Це тільки підтвердить “правоту” ситуації, ролей її учасників та їх дій. Тобто агресор отримає підтвердження того, що він домігся того, заради чого і здійснював цькування. А жертва отримає чергове, та ще й привселюдне, приниження.
Профілактична робота з боку класного керівника.
- Розробити комплекс заходів щодо попередження насильства який має враховувати специфіку, поточну ситуацію, основні проблеми, можливості та наявні ресурси для вирішення проблеми. Тоді це допоможе створити освітній простір, у якому зменшиться вірогідність проявів насильства та підвищиться здатність колективу ефективно запобігати конфліктним ситуаціям і реагувати на них. Наприклад: розробити разом зі студентами, збірку правил або Кодекс поведінки, що буде визначати прийнятні та недопустимі види поведінки. Корисним для студентів буде періодично обговорювати та розбирати, чи вдається їм дотримуватись цього Кодексу, що заважає або допомагає і т. д.
Залучення всього колективу студентів групи до якоїсь спільної справи, що буде об’єднувати всіх, згуртовувати. Важливо підібрати таку справу, до якої були би залучені УСІ студенти групи. Або це може бути декілька справ чи заходів, де у різних сферах будуть брати участь УСІ! Щоб кожен студент зміг відчути себе корисним для інших, мав визнання у чомусь своєму, мав змогу показати себе. Важливі заходи профілактики насильства в освітньому середовищі які формують у студентів уміння і навички розвитку та підтримки здорових міжособистісних стосунків. Це можуть бути тренінгові програми і просвітницькі заходи, завдяки яким студенти набуватимуть навичок управління своєю поведінкою, шанобливого ставлення до однолітків і дорослих, конструктивного вирішення конфліктів, розпізнавання маніпуляцій і опору негативному впливу, самостійного прийняття рішень. Подібні програми допомагають підліткам засвоювати загальнолюдські цінності, вчитися поважати права і гідність людини, її самобутність, ґендерну рівність, підвищувати самоповагу і зміцнювати самооцінку. - Провести батьківські збори, присвячені темі булінг (цькування). Надати батькам інформацію про булінг (причини виникнення, дійові особи, сигнали про наявність, наслідки та інше), що допоможе їм попереджати або визначати явище цькування. Питання, пов’язані з вихованням підлітків, проявом насильства в сім’ї, закладі освіти та як цього не допустити, своєчасно виявити симптоми неблагополуччя і надати допомогу як постраждалим (для подолання наслідків насильства), так і кривдникам (для зміни поведінки). Класний керівник може запросити на батьківські збори психолога, соціального педагога, уповноваженого з прав дитини, представників адміністрації та керівника закладу освіти. Доцільно використовувати й інші форми роботи з батьками. Серед них: конференція батьків та викладачів, сімейний клуб, конференція батьків (матерів), тренінги з проблем виховання підлітків. Викладачі та практичний психолог можуть застосовувати й індивідуальні форми спілкування з батьками, такі як консультація, бесіда, телефонна розмова. Зустріч з іншими фахівцями.
Як бачите, протидіяти булінгу складно та довго. Це потребує великих зусиль, займає багато часу, а результат можна побачити не одразу. І подолавши наслідки конкретної ситуації, не можна думати, що цькування не повториться.
Важливо, щоб усі працівники коледжу – директор, заступник директора, викладачи, психолог, медичний працівник, технічний персонал та інші – розуміли ступінь відповідальності за допущення насильницьких дій, а в разі зіткнення з насильством або спробою його здійснення іншою особою – знали, як діяти, щоб припинити насильство.
Джерело: Методичний посібник для педагогічних працівників: “Попередження насильства в закладах освіти”. Видання друге доповнено та оновлене. – Київ: благодійний фонд “Здоров̾ я жінки та планування сім҆ ї”, 2020.