13 грудня – назавжди сумна дата.. Навіть не віриться, що вже три роки ми без Романа Федоровича ХВОРОСТЯНОГО.

Він був директором нашого Чугуєво-Бабчанського лісового фахового коледжу. Це людина, яка була більше, ніж керівником. Людина, яка була душею — для колег, друзів, студентів, своєї родини.
Роман Федорович загинув від кулі російського окупанта, захищаючи суверенітет України. Він не міг залишатися осторонь, коли почалася війна. Взяв до рук зброю, бо прагнув кращого майбутнього і не хотів, щоб молодь гинула. Про людей завжди говорив: «Всякі є і всяких треба». А сам був якраз таким найпотрібнішим…
Порядний до кісток, неймовірно людяний, добрий, чесний, щирий. Він був другом, опорою, душею компанії. Дуже любив свою сімʼю. Кожного умів розрадити, підтримати словом, жартом, справою. Часто віддавав іншим навіть те, чого сам мав небагато.
А ще наш Роман Федорович був чудовим лісівником, знав і відчував ліс. Умів працювати з деревом так, як уміють лише ті, хто любить свою справу всім серцем. Його професійність надихала, а поради – запам’яталися назавжди.
Таким ми його пам’ятаємо!
Таким він залишиться в наших серцях!
Роман Федорович Хворостяний — це найкращий взірець справжнього, щирого патріота. Людини, яка не говорила гучних слів, а робила великі справи. Людини, яка довела свою любов до України ціною власного життя.
Досі боляче  й важко усвідомлювати, що сьогодні Романа Федоровича немає поруч. Але, його шлях, його доброта, його найщиріша усмішка, його праця, його горде серце, його відданість справі і людям — живуть у кожному, хто його знав.

Вічна шана і світла пам’ять нашому Роману Федоровичу Хворостяному.
Герою. Другові. Батькові. Керівнику. Людині з великої літери.
💛💙
P. S. Низько схиляю голову з глибокою шаною і вдячністю.
Сумую.
З особливим теплом бережу спогади.

Допис підготувала Рего М.З.