Пам’ять у камені: до історії духовного життя кочетокців

Кочетоцька перлина сьогодні – храм Володимирської Божої матері, що височіє на горі та видніється на десятки кілометрів вздовж русла Сіверського Дінця. Історія нашої церкви не проста і тягнеться вглиб віків, періоду до заселення місцевості простими людьми. Історія Кочетоцької церкви сягає XVIII століття, а за місцевими переказами – ще давніших часів. Першою в Кочетку, ймовірно, була дерев’яна церква Архангела Михаїла, збудована служилими людьми у Старому Кочетку, в заплаві правого берега Сіверського Дінця. На початку XVIII століття сюди переселилися близько десяти монахів, які заснували Свято-Лаврентієвську пустинь-скит та храм на честь Володимирської ікони Пресвятої Богородиці. Згодом монахи перебралися приблизно на кілометр углиб лісу – до цілющого джерела. Саме з цим місцем пов’язана давня легенда про чудотворну ікону Богородиці, яка, за переказами, дарувала зцілення. До святині приходили хресними ходами мешканці Кочетка, Чугуєва та навколишніх сіл. У 1756 році було дозволено збудувати новий храм замість старої дерев’яної церкви, а вже 1757 року його освятили. Храм стояв на місці сучасної церкви й проіснував майже століття. У 1802 році його оновили. Це була дерев’яна хрестоподібна споруда з різьбленим і позолоченим іконостасом, залізним дахом і зеленою банею. У 1820-х роках при церкві коштом казни облаштували богадільню. Та з часом дерев’яний храм занепав, і постало питання про спорудження нового.

1846 року було отримано дозвіл на будівництво кам’яної церкви. Проєкт затвердили 5 квітня 1847 року, а будівництвом керував архітектор Шрейдер. Кошти збирали завдяки пожертвам військових та місцевих жителів. Особливе значення мала чудотворна Володимирська ікона Богородиці, яка приваблювала до Кочетка численних паломників. Будівництво тривало повільно, хоча майже всі складові храму виготовлялися в Чугуєві. 14 червня 1857 р. церква була повністю готова до богослужінь, а в 1859 р. її остаточно засвідчили. За місцевим переказом, до внутрішнього розпису храму разом із майстрами долучався й Ілля Юхимович Рєпін. Кочетоцька церква була не лише місцем богослужінь, а й важливим духовним та освітнім осередком краю. Особливе місце в житті парафії посідала чудотворна Володимирська ікона Божої Матері. Щороку під час престольних свят – 21 травня, 23 червня та 26 серпня – її урочисто переносили до цілющого джерела. Сюди сходилися численні паломники з навколишніх сіл та віддалених місцевостей. Існувала також традиція хресної ходи з Кочетка до Чугуєва і назад, а жителі міста пропонували переносити святиню до Покровського собору та інших храмів. Важливу роль церква відігравала й в освіті – 22 жовтня 1884 р. відкрилася церковнопарафіяльна школа для хлопчиків і дівчат, де навчалося до 70 дітей. З 1903 року діяла реміснича школа для глухонімих, а в 1906 році відкрили другу церковнопарафіяльну школу, яку щороку відвідували до 100 дітей. При храмі працювала бібліотека з фондом у 506 томів духовної та історичної літератури. 1914 році парафіяни відновили каплицю на місці явлення чудотворного образу Богородиці.

Та з приходом радянської влади життя парафії кардинально змінилося. Церкву відокремили від школи, та богослужіння ще певний час тривали. У 1934 році з храму зняли хрести та дзвони. Через три роки останнього настоятеля – священника Івана Пімонова – заарештували та розстріляли. За місцевими свідченнями, останньою дівчинкою, яку він хрестив, була Ліда Любжина, а останнім, кого вінчав, – Семен Калашников. Після цього богослужіння в храмі припинилися.

У роки німецької окупації Кочеток двічі переходив із рук німецьких до радянських військ. Запеклі бої не оминули й храм: його стіни були посічені уламками снарядів, а під час реставрації в будівлі згодом виявили навіть нерозірваний боєприпас. У різні періоди приміщення церкви використовували як госпіталь для радянських військовослужбовців, а згодом – як місце для зберігання тіл загиблих німецьких солдат.
Попри все, храм вистояв.
Та найважчі часи чекали на нього попереду…

У 1960-1970-х роках Володимирська церква стала складом.

Від вологи стіни темніли й руйнувалися, протікав дах, обсипалася кладка. Усередині, де вже не було вівтарної перегородки, стояли великі ящики та мішки із сипучими матеріалами, ймовірно, хімічними добривами. Від колишнього оздоблення майже нічого не залишилося – ікони та картини були знищені, а на склепіннях ледь проглядалися потьмянілі сліди давніх розписів.

У 1970 році начальником ПУВГ «Донець» став Михайло Васильович Ніколаєнко. Побачивши стан храму, він ініціював його порятунок і реставрацію. До цієї справи долучилися голова селищної ради В. С. Гончаренко, голова районної ради В. Ю. Кулик, головний редактор газети «Красна звєзда» С. С. Гончарова, родичі професора М. Я. Грота, похованого на території церкви, та багато інших небайдужих людей. Будівлю передали на баланс ПУВГ «Донець», а інженера С. Л. Комарова на громадських засадах призначили відповідальним за реставрацію. Завдяки його професіоналізму, організаторському таланту та великому особистому внеску у 1985 році розпочалися масштабні роботи з відновлення храму.

Під час реставрації у підвалі храму під бетонною плитою несподівано виявили кам’яний склеп з арочними склепіннями. Усередині стояла металева труна з напрочуд добре збереженими останками священника. Труну з частково скляною кришкою виготовили у Варшаві в 1910 році. Поруч лежали мідне кадило та наперсний хрест, а в руках священника було Євангеліє. За спогадами місцевих жителів, це було поховання протоієрея Кочетоцької церкви Олексія (Іларіонова), який помер у 1910 році. Майже рік останки залишалися в закритому приміщенні храму, а в 1986 році священника перепоховали на місцевому кладовищі.

Відновлення храму було непростим: бракувало коштів, матеріалів і фахівців, здатних відтворити давнє церковне оздоблення. У травні 1987 року до Кочетка прибули художники-реставратори з Києва. Протягом восьми місяців вони відновлювали майже повністю втрачений настінний живопис на склепіннях і стінах храму. І поступово зруйнована споруда знову почала набувати вигляду церкви.

19 грудня 1989 року, після 52-річної перерви, у храмі знову відбулося богослужіння. Першу Божественну літургію звершив Високопреосвященніший Никодим, митрополит Харківський і Богодухівський. Місцеві жителі також долучилися до відродження святині – приносили ікони, рушники та інші необхідні речі для її облаштування.

7 січня 1991 року церкву Володимирської ікони Божої Матері безоплатно передали на баланс Харківського єпархіального управління. Того ж року встановили новий іконостас, а в 1992 році відновили дзвони.

Вагомий внесок у відродження храму зробили працівники ПУВГ «Донець». За рішенням профкому кожен працівник мав відпрацювати 40 годин на суботниках, а частину заробітної плати перераховували на спеціальний рахунок для придбання матеріалів. Так, завдяки зусиллям багатьох людей, храм вдалося врятувати.

Сьогодні Кочетоцька церква – це не просто архітектурна окраса селища. Це пам’ятка історії та духовної спадщини Харківщини, яка пережила війни, переслідування, занепад і майже повне знищення – але вистояла. І знову відкрила свої двері для людей.

Слава зодчим, поселенцям,

їх споруді не зітліть,

Через роки і століття

їй в народі вічно жить.

Жити храму й закликанні

Всіх до правди і добра.

І красою очищати

люд від нечисті і зла.

(А.М.Стрєляна.)

Підготували: Прокопенко М.В., Колпакова Ю.С.