До другої річниці загибелі Хворостяного Романа Федоровича

Минають дні, вкрадені війною… Наш час, ніби посічений уламками ракет, завмирає, розривається, втікає. Розбиті та зруйновані долі мільйонів українців. Забрані тисячі найкращих з них.
Дати в календарі закарбовуються сумом… Як і сьогоднішня дата, коли два роки тому ненависний ворог забрав у нас назавжди Хворостяного Романа Федоровича. 13 грудня 2022 року серце справжнього патріота і Героя перестало битися.
У березні 2022 року сержант Роман Федорович, директор нашого Чугуєво-Бабчанського лісового фахового коледжу, добровільно став на захист України. Загинув у бою від кулі снайпера, прикриваючи молодого побратима у Луганській області.
Йому було 55 років і так залишилось назавжди… Роман Федорович усе своє життя пов’язав із нашим коледжем, пройшовши шлях від вихователя до директора. Був добрим й мудрим керівником, який завжди поважав та підтримував свій колектив і студентів. Після повномасштабного вторгнення, він обрав захист своєї країни, як найвищий пріоритет, бо вважав це своїм святим обовʼязком та став стрільцем 125-го Чугуївського окремого батальйону територіальної оборони.
Досі не вкладається в голові, як же це треба ненавидіти українців, щоб так цинічно забирати в них життя. І як сильно треба любити людей, щоб віддати за них своє життя!
Для всіх, хто його знав, Роман Федорович є взірцем людяності, відваги та самопожертви. Він і зараз дивиться на нас із меморіальної дошки при вході в коледж, так само по-доброму, з вірою в наше щасливе майбутнє! Указом Президента України Хворостяного Романа Федоровича було нагороджено орденом «За мужність» III ступеня (посмертно). В честь героя перейменовано вулицю в селищі Кочеток, встановлені портрети на Алеях Памʼяті та Слави в Чугуєві(Харківська область) і Таращі (Київська область). Його життя — це приклад безмежної любові й відданості до своєї справи, людей і України.
Світла пам’ять Роману Федоровичу! Він назавжди в наших серцях і думках.